Курсовая работа: Теоретичні основи ціноутворення. Розрахунок тарифу за одиницю реалізованої теплової енергії для підприємства комунальної теплоенергетики

Курсовая работа: Теоретичні основи ціноутворення. Розрахунок тарифу за одиницю реалізованої теплової енергії для підприємства комунальної теплоенергетики

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Система цін

Розділ 2. Фактори, що впливають на процес ціноутворення

2.1 Внутрішні чинники, що впливають на встановлення ціни

2.2 Зовнішні чинники, що впливають на встановлення цін

2.3 Процес встановлення ціни

2.4 Вплив конкурентної структури ринку на ціни

Розділ 3. Державне регулювання цін

Розділ 4. Цінова політика

4.1 Маркетингова цінова політика

4.2 Цілі цінової політики

4.3 Ціннісний підхід до цінової політики

Розділ 5. Розробка стратегії ціноутворення

5.1 Цінові стратегії

5.2 Формування цінової стратегії

5.3 Адаптація цінової стратегії

Розділ 6. Методи ціноутворення

6.1 Витратне ціноутворення

6.2 Взаємозв'язок між витратами, обсягом виробництва і доходом

6.3 Методи визначення ціни за витратного ціноутворення

Розділ 7. Коригування ціни

7.1 Корегування базової ціни

7.2 Цінове стимулювання

7.3 Цінові знижки

Розділ 8. Розрахунок тарифа за одиницю реалізованої теплової енергії Комунального

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Ціна – єдиний елемент комплексу маркетингу, що формує прибуток підприємства. Динамика сучасних ринків потребує постійного вдосконалення методів ціноутворення. До того ж ціна є досить гнучким інструментом. Якщо зміна каналів розподілу або випуск нової продукції може потребувати років, то ціна може бути змінена досить швидко.

Успішне ціноутворення є не кінцевим результатом, а безупинним процесом. Такий процес включає збір даних, аналіз, прийняття оптимальних стратегічних рішень на основі цього аналізу, розрахунок базової ціни та коригування ціни в межах стимулювання збуту (встановлення остаточної ціни, знижок тощо).

Про актуальність теми свідчать проведені дослідження, результати якого є корисними та обґрунтованими.

Предметом дослідження є вибір механізму ціноутворення для підприємства комунальної теплоенергетики.

Метою дослідження є розрахунок тарифу за одиницю реалізованої теплової енергії для підприємства комунальної теплоенергетики.

Відповідно сформульованій меті передбачається виконання наступних завдань:

·  вивчити теоретичні основи ціноутворення;

·  надати коротку характеристику діяльності Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» м. Славутич Київської області;

·  розрахувати тариф за одиницю реалізованої теплової енергії Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» м. Славутич Київської області на 2009 рік.

Розділ 1. Система цін

Ціни, що функціонують у ринковому механізмі, покликані обслуговувати всі аспекти товарно-грошових відносин. Власне, ціни можна представити як цілісну систему, що формується і розвивається безупинно під впливом багатьох чинників. Таку систему утворюють різноманітні види цін, взаємозалежні і взаємопов'язані, оскільки зміна рівня цін на будь-яку продукцію швидко впливає на розмір, динаміку і структуру цін всієї економіки. Рівні цін деяких товарів (нафта, сталь) суттєво впливають на економічне становище всієї сукупності підприємств (і виробників, і споживачів таких товарів), а також економіки в цілому. Ціна формує визначені відносини між підприємством і споживачами його товарів. Варіюючи свої ціни, підприємство намагається утримати наявних покупців або залучити нових.

Систему цін можна представити таким чином:

1. З урахуванням характеру економічного обороту ціни поділять на:

  Оптові ціни – ціни, за якими підприємство реалізує свою продукцію іншим підприємствам, а також посередникам.

  Закупівельні ціни – різновид оптових цін, за якими виробники сільськогосподарської продукції продають її державним організаціям, а також посередницьким структурам.

  Ціни на будівельну продукцію – ціни, що встановлюються переважно за домовленістю між замовником і підрядником; вони подані у вигляді прейскурантних цін або кошторисної вартості будівельного об'єкта.

  Тарифи, або відповідна плата за надання визначених послуг, наприклад, під час перевезення пасажирів і вантажів, у системі побутового і комунального обслуговування, інших видів послуг.

  Роздрібні ціни – ціни, за якими торгові організації продають товари населенню.

2. Залежно від особливостей процесу розподілу товарів розрізняють такі ціни:

  Оптові ціни підприємства – ціни, за якими одне підприємство реалізує свою продукцію іншому самостійно.

  Оптові ціни промисловості – ціни, за якими реалізація продукції підприємства відбувається через збутові організації.

  Роздрібні ціни – ціни, за якими підприємство реалізує промислову продукцію безпосередньо населенню.

3. Залежно від тривалості часу дії ціни поділяють на:

  Довгострокові ціни – ціни, які діють тривалий період.

  Короткострокові ціни – ціни, які діють короткий період.

  Поточні ціни – ціни, які змінюються в рамках одного контракту відповідно до коливань кон'юнктури ринку.

  Ковзні, або спадні ціни – ціни, що встановлюються залежно від рівня попиту, поступово знижуючись у міру насичення ринку продукцією.

  Гнучкі ціни – ціни, що швидко реагують на зміну попиту і пропозиції на ринку.

  Сезонні ціни – ціни, що діють у визначений період року.

4. За територією дії ціни діляться на міжнародні, загальнодержавні (єдині), регіональні і зональні.

5. Відповідно до порядку відшкодування споживачем транспортних витрат з доставки пасажирів і вантажів розрізняють ціни (тарифи) залежно від:

  Місця, до якого всі витрати на транспортування бере на себе виробник, а подальше перевезення оплачує покупець.

  Зон, для яких встановлюють єдиний тариф з перевезення пасажирів і вантажів.

  Наявності базисних пунктів, для яких на перевезення однакової продукції встановлюють різноманітні тарифи. Між цими пунктами тарифи відповідним чином диференціюють.

6. За ступенем новизни продукції розрізняють ціни на нові товари і ті, що вже реалізуються на ринку тривалий час.

7. Межі держави враховують зовнішні і внутрішні ціни. На рівень цін зовнішньоторгівельного обороту суттєво впливають ціни світових ринків, що характеризують умови виробництва і реалізації продукції у світовому господарстві. Такі ціни використовують під час експорту й імпорту товарів. Внутрішні ціни визначаються особливостями вітчизняного ринку виробників і ринку споживачів, а також рівнем конкурентоспроможності продукції щодо імпортних аналогів.

8. Відповідно до характеру впливу держави розрізняють:

·  Фіксовані ціни, розроблювані відповідними державними органами і що залишаються незмінними на всій території і впродовж усього періоду їхньої дії.

·  Регульовані ціни, встановлювані федеральними або регіональними органами ціноутворення – у рамках верхньої і нижньої межі на основі коефіцієнтів динаміки цін, рівнів рентабельності тощо.

·  Вільні ціни формуються на підприємстві і затверджуються його керівництвом, встановлюються на ті види продукції, що не входять до державного переліку фіксованих і регульованих цін. Це ринкові ціни. Ринкові ціни можуть набирати таких форм, як трансфертна ціна (внутрішня ціна підприємства); договірна; біржова; аукціонна; дискримінаційна; пільгова; престижна (ексклюзивні товари).

Розділ 2. Фактори, що впливають на процес ціноутворення

2.1 Внутрішні чинники, що впливають на встановлення ціни

На цінові рішення підприємства впливають і внутрішні, і зовнішні чинники.

До внутрішніх чинників належать такі, як маркетингові цілі компанії, стратегія маркетингового комплексу, витрати підприємства і концепція організаційної діяльності.

Найпоширеніші маркетингові цілі підприємства – збільшення частки ринку, поліпшення фінансових показників, позиціювання товару, стимулювання попиту, вплив на конкурентів тощо. Реалізація цих цілей цінової політики залежно від ринкової ситуації дає змогу вирішувати такі завдання, як виживання підприємства в складних ринкових умовах, одержання максимального прибутку, оптимізація процесів збуту, широке охоплення ринку, нейтралізація або усунення конкурентів, захист від експансії конкурентів.

Підприємства також можуть застосовувати ціноутворення для досягнення інших, специфічних цілей. Ціну можна використати на низькому рівні для попередження проникнення на ринок конкурентів чи встановити ціни на рівні цін конкурентів для стабілізації ринку. Ціну можна використати для утримання рівня прихильності до певної торгової марки, підтримки посередників чи для попередження державного втручання. Ціни можна тимчасово знизити для популяризації товару чи залучення більшої кількості споживачів. Ціни на певні види товарів можуть встановлюватися таким чином, що вони сприятимуть збуту інших товарів у рамках однієї асортиментної групи. Іншими словами, ціноутворення відіграє важливу роль у досягненні тимчасових і перспективних цілей, визначених підприємством.

Стратегія маркетингового комплексу. Ціна – один з інструментів маркетингу, використовуваних для досягнення маркетингових цілей. Для розробки послідовної і ефективної маркетингової програми потрібно узгодити рішення в галузі ціноутворення з рішеннями в галузі дизайну товару, каналів збуту та методів стимулювання. Зміна параметрів будь-якого складника маркетингового комплексу потребує зазвичай перегляду всієї цінової політики підприємства. Так, наявність багатьох торгових посередників, від яких виробник очікує підтримки та сприяння у просуванні товару, змушує виробника призначати такі ціни, які заохочували б посередників до співпраці.

Іноді на висококонкурентних ринках підприємство спочатку приймає рішення щодо ціни товару, а потім відповідно до ціни формує параметри всіх інших елементів маркетингового комплексу. Тут ціна виступає вирішальним чинником позиціювання товару, який визначає ринок товару, його конкурентів чи дизайн.

Витрати впливають на кінцеву ціну товару. Витратами виробництва визначається мінімальна ціна, яку підприємство може призначити на свій товар. Підприємство намагається встановити таку ціну, яка не тільки компенсувала б витрати виробництва, витрати на розповсюдження та продаж товару, а й забезпечувала б достатній прибуток, що компенсує докладені зусилля та ризик. Зі зростанням витрат підприємство підвищує ціни на свої товари, знижуючи витрати, знижує і ціни. Попит на товар окреслює верхній рівень ціни, встановлюваний підприємством, сума витрат визначає мінімальну ціну товару.

Концепція організаційних рішень. Керівництво підприємства вирішує, хто саме в компанії займатиметься встановленням цін. Питання ціноутворення в різних підприємствах вирішують різні структури. На малих підприємствах ціни встановлює керівництво. На великих – ціни можуть встановлювати керівники асортиментних груп. Для промислових товарів рішення про ціни у визначених межах приймають продавці або агенти. Вище керівництво підприємства формує цінову політику, а в рамках цієї політики рутинні операції виконують конкретні виконавці. Звичайно, крім осіб, які вирішують питання ціноутворення згідно зі своїми посадовими обов'язками, на формування цін впливають менеджери з продажу, керуючі виробництвом, фінансові менеджери та бухгалтери.

2.2 Зовнішні чинники, що впливають на встановлення цін

До зовнішніх чинників ціноутворення належать стан ринку і попиту, державне регулювання цін, канали розподілу, споживачів, конкуренція й інші чинники зовнішнього середовища.

Стан ринку і попиту. У ринкових умовах ціни змінюються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Підвищення попиту за незмінної пропозиції призводить до підвищення ціни і навпаки – підвищення пропозиції за незмінного попиту призводить до зниження ціни.

Державне регулювання цін. Держава запроваджує низку обмежень, що захищають від несумлінної конкуренції учасників ринку й створюють перешкоди для цінових дій підприємств. Державне регулювання може бути жорстким і м'яким. Жорстке передбачає встановлення урядом фіксованих цін на товар. М'яке регулювання здійснюється через:

·  Заморожування цін – зберігання наявного рівня цін або заборону їхнього підвищення.

·  Встановлення цін втручання – мінімальних закупівельних цін.

·  Встановлення економічних параметрів діяльності галузей-монополістів (обсягу інвестицій, тарифних ставок оплати праці, цін на продукцію).

·  Встановлення мінімальних і максимальних цін, граничного рівня рентабельності тощо.

Канали розподілу. Наявність багатьох учасників каналів розподілу призводить до формування вищих витрат розподілу і вищої, відповідно, кінцевої ціни. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми є контроль виробника за каналами, співпраця в каналі, прямий збут.

Конкуренти – співвідношення конкурентних сил залежить від типу ринку. Розрізняють чотири типи ринку:

·  ринок вільної конкуренції характеризується наявністю множини продавців і покупців, однорідністю і взаємозамінністю продуктів; відсутність ринкової сили в кожного з учасників ринку – детермінує гра попиту і пропозиції;

·  ринок монополістичної конкуренції – для нього характерним є численність підприємств, що пропонують диференційовані товари в широкому діапазоні цін. Такий ринок надає найкращі можливості для провадження маркетингової цінової політики;

·  ринок олігополістичної конкуренції відрізняється невеликою кількістю підприємств із домінуванням на ринку кількох із них. Товари можуть бути і однорідними, і неоднорідними. Кожний із продуцентів на такому ринку дуже вразливий до зміни цін, тому ціни зазвичай старанно контролюють і координують;

·  ринок чистої монополії – на такому ринку функціонує один продавець – державна монополія, приватна регульована монополія, приватна нерегульована монополія з усіма наслідками, що випливають, щодо цінової політики.

Споживачі. Споживачі здійснюють вплив на прийняття підприємством рішень щодо цін за двома напрямами:

а) діє закон попиту і пропозиції й існує цінова еластичність попиту;

б) споживачі характеризуються неоднаковим ціносприйняттям – для деяких найважливішим параметром є ціна, для інших якість, зручність придбання тощо.

Етап життєвого циклу товару – ціни суттєво різняться залежно від конкретного етапу – з урахуванням кількості товарів-аналогів і цінової політики конкурентів, насиченості ринку, можливості появи якіснішого товару тощо.

Інші зовнішні чинники. Необхідно враховувати й інші чинники зовнішнього середовища – стан економіки, спад виробництва, інфляцію, кредитну і податкову політику держави, науково-технічний прогрес та інші мікро- і макрофактори.

2.3 Процес встановлення ціни

Процес ціноутворення перебуває під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, може бути представлений формалізовано і складається із семи послідовних етапів (рис. 1):

Етап 1. Визначення цілей ціноутворення – цілі можуть бути пов'язані з прибутком, обсягом продажу, конкуренцією, виживанням тощо.

Етап 2. Аналіз попиту на товар – цей етап передбачає визначення обсягу і динаміки продажу і залежності між попитом і ціною; еластичності попиту; економічних можливостей покупця; суттєвої цінності цього товару для споживача.

Етап 3. Аналіз витрат – попит визначає максимальний рівень цін, а витрати – мінімальний. Витрати змінюються залежно від різноманітних чинників.

Етап 4. Аналіз цін конкурентів дає змогу визначитися щодо цін у межах від мінімальної ціни до максимального з огляду на характеристики товару і ціни конкурентів.

Етап 5. Вибір методу ціноутворення передбачає вибір визначеного підходу до ціноутворення з переважною орієнтацією на витрати, попит або конкуренцію. Відповідно до зазначених трьох орієнтирів існує три групи методів.

Етап 6. Вибір цінової стратегії – зазвичай підприємство обирає між трьома такими стратегіями: проникнення на ринок, зняття вершків, нейтральне ціноутворення.

Етап 7. Встановлення остаточної ціни передбачає ухвалення рішення щодо встановлення конкретної остаточної ціни з урахуванням сприйняття ціни покупцями і конкретної ринкової ситуації.

Рис.1 Процес встановлення ціни

2.4 Вплив конкурентної структури ринку на ціни

Конкурентна структура ринку конкретних товарів або товарних груп визначається низкою чинників. Ці чинники згруповані у чотири незалежні групи, а саме: кількість і характеристики продавців; кількість і характеристики покупців; характеристики продукту; умови входу на ринок і виходу з ринку, їх сукупність і поєднання формують чотири моделі ринку, які суттєво відрізняються підходами щодо ціноутворення – модель ідеальної конкуренції, модель чистої монополії, модель монополістичної конкуренції і модель олігополії.

Модель ідеальної конкуренції характерна для ринкової структури, що вирізняється такими рисами:

1.  Існує багато дрібних продавців однакового або стандартного продукту. Ринкова пропозиція складається з продукції багатьох дрібних продавців, і кожний із них не виробляє стільки продукту, щоб вплинути на той обсяг, що поставляється на ринок.

2.  Існує багато дрібних покупців. Оскільки продукт однорідний, покупцям байдуже, хто його поставляє. Ринковий попит, таким чином, дорівнює сумі попитів усіх покупців, причому попит кожного з них не є достатньо великим, щоб впливати на загальну величину попиту.

3.  Вільний вхід і вихід. Упродовж тривалого часу існує вільний вхід на ринок і вихід з ринку. Ринкові бар'єри для входу і виходу низькі або взагалі відсутні.

4.  Рухливість економічних ресурсів. Відсутні штучні обмеження на постачання, попит, ціни використовуваних факторів виробництва або виробленої продукції. Всі ресурси мають високу рухливість.

5.  Ідеальна інформація. Кожний покупець і продавець діє в умовах визначеності і має повні знання про ціни, обсяги пропозиції, витрати і попит.

6.  Підприємство приймає ринкові ціни і регулює кількість продуктів, що поставляються. Ринкова ціна визначається взаємодією між попитом і пропозицією. Окремі підприємства не можуть впливати на ціни: вони не можуть продавати свій продукт за ціною вище ринкової, тому що його ніхто не купить, а продавати за ціною нижче ринкової нерозумно. Отже, кожне підприємство, що діє в умовах чистої конкуренції, повинно прийняти сформовану на ринку ціну. Чому? Тому що обсяг виробництва кожного конкретного підприємства занадто малий, щоб впливати на ринок.

Жодне підприємство в цій моделі не може впливати на ринкову ціну, збільшуючи або зменшуючи свій обсяг виробництва і реалізації. Виходячи з того, що покупець зацікавлений у придбанні товару за найнижчою ціною і має повну інформацію про ринок, ціни кожного конкретного підприємства не контролюються. Тобто про стратегію ціноутворення взагалі не йдеться, підприємство змушене погоджуватися з поточною ціною.

Ідеальну конкуренцію можливо протиставити чистій монополії. Елементи монополії присутні в тих структурах, у яких продавець деякою мірою може контролювати ціну і кількість продукту, що поставляється на ринок. Зазвичай вплив монополії максимальний в умовах моделі чистої монополії, для якої характерні такі особливості:

1.  Існує один продавець, що забезпечує продуктом весь ринок.

2.  Відсутні близькі замінники продукту. Продукт, запропонований продавцем, настільки відмінний від інших, що не має близьких аналогів.

3.  Труднощі виходу на ринок. Ринкові бар'єри для входу на ринок настільки високі, що жодна фірма не може їх перебороти.

Крива попиту на товар підприємства-монополіста відповідає кривій попиту на продукцію всієї галузі. Попит при цьому є нееластичним і залежить від наявності схожих товарів або близьких замінників. Знаючи величину витрат за різноманітних обсягів випуску, підприємство може вибрати такий обсяг виробництва, що приносить максимальний прибуток.

Модель монополістичної конкуренції описує структуру ринку з такими характеристиками:

1.  Існує велике число підприємств, що пропонують диференційовані товари, причому кожне підприємство задовольняє незначну частку загального ринкового попиту на конкретну товарну групу.

2.  Ринок складається з підприємств-виробників взаємозамінних продуктів. Саме взаємозамінність цих продуктів вносить у структуру з монополістичною конкуренцією елемент конкуренції.

3.  Через диференціацію продуктів кожне підприємство має монополію на свою версію ринкового продукту. Отже, кожна фірма може встановлювати свою ціну, але в межах, обумовлених конкуренцією. Таким чином, диференціація продуктів вносить у структуру з монопольною конкуренцією елемент монополії.

4.  Зазвичай існують визначені бар'єри для входу в ринок, отже, цей вхід не є цілком вільним. Проте вийти на ринок достатньо просто.

У моделі монополістичної конкуренції підприємства продають диференційовані версії того самого базового товару, проте підприємств так багато, що кожне з них не здійснює відчутного впливу на діяльність інших. Диференційованим може бути і товар – за якістю, ознаками, стилем, і послуга – за специфікою виконання. Покупці бачать відмінності у товарах і послугах і платять за них по-різному. Продавці намагаються диференціювати маркетингові пропозиції для різних сегментів ринку, використовуючи для цього не тільки ціну, а й торгові марки, рекламу та персональний продаж.

Крива попиту на товар еластичніша, ніж за монополії, однак монополістичний конкурент може піднімати свої ціни, не втрачаючи при цьому покупців. Це обумовлено наявністю в його пропозиції елементів, дуже важливих для визначеної групи споживачів. З іншого боку, оскільки товари диференційовані, підприємство може і знижувати ціни, але не може переманити покупців від усіх конкурентів. Обсяги випуску, за яких досягається найбільший прибуток, у цій структурі ринку також можна визначити.

Поняття олігополії використовують для опису ринкової структури з невеликою кількістю підприємств. Олігополію відрізняють такі характеристики:

1.  Невеличка кількість фірм. Усі олігопольні підприємства достатньо великі порівняно з ринком, тому що їх загальна кількість незначна. Абсолютні розміри олігопольних підприємств можуть бути незначними або великими залежно від розміру ринку.

2.  Продукти можуть бути гомогенними або диференційованими. До гомогенних продуктів належать сталь, цемент, газетний папір. Прикладами диференційованих продуктів є автомобілі, харчові продукти, пиво, мило й інші.

3.  Взаємозалежність. Характерною рисою олігополії є взаємозалежність і взаємодія підприємств у процесі конкуренції. Дії, які здійснює кожне підприємство, суттєво впливають на дії інших. Головна проблема, з якою стикається лідер олігополістичного ринку, – непередбачуваність реакції конкурентів на його дії.

Олігополісти поводяться по - різному – керуються раціональними мотивами, конкурують, кооперуються. За нееластичного попиту олігополісти намагаються уникати зниження цін, оскільки це неминуче призводить до втрати прибутку. Підвищення цін за нееластичного попиту приносить успіх за умови повторення такого цінового маневру всіма учасниками ринку, інакше ініціатор підвищення втрачає покупців і змушений повернутися до старого цінового рівня. У структурі олігополії дуже вірогідна поява лідера, що й диктує політику цін, а інші учасники ринку повторюють його дії.

Розділ 3. Державне регулювання цін

Найефективніше свої регулювальні функції ціна може виконувати лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чинників. Однак практика свідчить, що вільна ціна не спроможна враховувати всі цілі соціально-економічного розвитку країни і тому не може універсально регулювати економічні процеси. Так, стимулювальний вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов зрілого ринку, де існує обмежена діяльність монополій, панує вільна конкуренція, ефективно функціонує вся ринкова інфраструктура.

За браком таких умов вільне ціноутворення впливає негативно – викликає спад виробництва, безробіття, інфляцію.

Державне регулювання цін – це діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів і здійснення контролю за їх утриманням.

Втручання держави в ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни, запровадження податкових платежів для вилучення частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через дотації. Перелічені форми втручання здійснюють за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі та непрямі.

Пряме регулювання зазвичай переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання належать:

  встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

  застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення;

  декларування зміни цін (одержання дозволу у відповідних органах);

  заморожування (блокування) цін на певний період;

  впровадження граничних рівнів посередницько-збутових націнок і торгівельних надбавок;

  укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регульований потенціал ринкового механізму реалізується повністю. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення.

До основних непрямих методів регулювання цін належать:

  застосування граничних нормативів рентабельності;

  зміна рівнів і диференціація ставок товарних податків;

  пільгове оподаткування та кредитування;

  диференціація ставок ввізного мита.

Важливий аспект державного регулювання цін – захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. У кожній країні внутрішні ціни зазвичай відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво товарів і різницею в системі оподаткування. Якщо внутрішні ціни високі, імпорт дешевих іноземних товарів може завдати шкоди національним економічним інтересам. Для запобігання такому держава використовує протекціоністську політику, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на імпортні товари до певного рівня за допомогою ввізного мита. Ввізне мито є непрямим податком і основним інструментом регулювання цін на імпортні товари. Ще одним напрямом втручання держави є регулювання цін і тарифів підприємств-монополістів.

РОЗДІЛ 4. ЦІНОВА ПОЛІТИКА

4.1 МАРКЕТИНГОВА ЦІНОВА ПОЛІТІКА

Ціну традиційно розуміють як визначену кількість грошових одиниць, яку покупець повинен заплатити для того, щоб одержати одиницю конкретного товару або послуги. Для покупця, який одержує той або інший товар, ціна є "економічною жертвою", оскільки покупець завжди порівнює свої грошові втрати з корисністю придбання. Ціна також включає негрошові компоненти, такі як час і ризик. Для продавця ціна є винагородою за його працю, а для підприємства – найважливішим показником внаслідок впливу